ІСТОРІЯ ПАРТІЇ РЕГІОНІВ

Партія регіонів має багату історію. За ці роки вона пройшла непростий шлях становлення, побувавши і в опозиції, і при владі, переживши різні періоди у своїй політичній діяльності. За ці роки регіоналам вдалося довести, що саме Партія Регіонів — найбільш успішна, стійка й послідовна політична сила в новітній українській історії. За роки незалежності в Україні було зареєстровано близько двох сотень різних партій. Деякі з самого початку створювалися як технологічні партії — «одноденки», розраховані під вибори. Деякі домагалися короткострокового успіху, а потім тихо сходили з політичної арени.

Створення Партії Регіонів в своєму роді унікально хоча б тому, що заснована політична сила стала першою і залишилася, мабуть, єдиною в країні, яка створена «знизу», з ініціативи людей з регіонів країни. Вона залишається вірною своїм чітким принципами і ідеями, на відміну від партпроектов, що будуються під нагальні потреби маріонеткових лідерів.

Історія Партії регіонів почалася з установчого з'їзду Партії регіонального відродження України (ПРВУ), який відбувся 26 жовтня 1997 року Києві. У той день 36 делегатів, які представляли 21 область країни, міст Києва і Севастополя, вперше публічно заявили про утворення нової народної політичної партії, головою якої був обраний мер міста Донецька Володимир Рибак.

Вже на початковому етапі створення ПРВУ мала осередки в усіх областях України, в Автономній Республіці Крим, Києві та Севастополі. Її позицію у Верховній Раді представляла депутатська група «Відродження регіонів», програма діяльності якої була націлена на результативне втілення в життя стратегічних завдань ПРВУ.
У перші роки діяльності Партії регіонального відродження України її ключовим завданням стала підтримка курсу на розширення повноважень регіональної влади, формування єдиного правового простору, забезпечення консолідації суспільства і стабільності — як в політиці, так і в економіці.
17 листопада 2000 року III позачерговий з'їзд Партії регіонального відродження України, розглянувши питання денного порядку , прийняв рішення про реорганізацію Партії регіонального відродження України шляхом приєднання до неї Партії праці, Політичної партії «За красиву Україну», Партії Солідарності України та Всеукраїнської партії пенсіонерів, підтримавши рішення з'їздів цих політсил щодо їх реорганізації. Це рішення можна вважати знаковим. Вперше в історії України було оголошено про досягнення принципової згоди щодо об'єднання названих партій в єдину політичну силу.

3 березня 2001 року на позачерговому з'їзді ПРВУ поміняла назву на Партію Регіонів, а також обрала нового голову, яким став Микола Азаров. Уже через кілька днів у Верховній Раді була створена нова фракція, яка увійшла до складу парламентської більшості, — «Регіони України».
29 листопада 2001 року Партія Регіонів наочно продемонструвала своє прагнення продовжувати роботу по консолідації політикуму і українського суспільства. Саме тоді голови п'яти політичних партій — Микола Азаров (Партія Регіонів), Михайло Гладій (АПУ), Анатолій Кінах (ПППУ), Валерій Пустовойтенко (НДП) і Сергій Тігіпко ( «Трудова Україна») — виступили з заявою, в якій оголосили про загальну участь в парламентських виборах 2002 року. Був сформований виборчий блок демократичних сил «За Єдину Україну!». На парламентських виборах-2002 по багатомандатному виборчому округу блок «За Єдину Україну!» підтримали 11,81% виборців.
У листопаді 2002 року депутатська фракція «Регіони України» і парламентська група «Європейський вибір» висунули кандидатуру Віктора Януковича — члена Партії Регіонів, голови Донецької обласної державної адміністрації — на посаду Прем'єр-міністра України. У грудні 2002 року Віктор Янукович і представники 9 фракцій і груп парламентської більшості підписали «Політичну угоду про співпрацю і солідарность». Так вперше в новітній історії України була створена парламентсько-урядова коаліція.
19 квітня 2003 року в Києві відбувся V черговий з'їзд Партії Регіонів, який обрав Головою партії Прем'єр-міністра України Віктора Януковича. А 4 липня 2004 року, в Запоріжжі пройшов VI з'їзд Партії Регіонів, який висунув Віктора Януковича в якості єдиного кандидата на президентських виборах.
На цьому етапі Партія Регіонів, активно розвиваючись і об'єднуючи навколо себе конструктивні, здатні до системної роботи, сили, вже перетворилася в одну з найпотужніших політсил країни, що налічувала в своїх лавах понад 560 тисяч членів.

У другому турі президентських виборів 2004 року з перевагою понад 3% голосів (49,46% проти 46,61%) переміг Голова Партії Регіонів Віктор Янукович. Але представники протилежного табору не змирилися з поразкою, взяли на озброєння тактику психологічного тиску і протизаконних дій. Столиця занурилася у вир помаранчевої революції.

Разом з тим на сході і півдні України, в Києві люди об'єднувалися в масштабні акції за підтримку Віктора Януковича.
Результатом судової тяганини, яка проходила під величезним тиском опозиції, стало таке, що суперечить Конституції України рішення Верховного Суду про так званий третiй тур президентських виборів. Позов команди Лідера Партії Регіонів Віктора Януковича на це рішення, підкріплений десятками томів доказів порушень і фальсифікацій, помаранчевий суд відхилив. На 5 років Партія Регіонів перейшла в опозицію до влади і зосередилася на роботі в парламенті.

Однак уже через рік, на парламентських виборах 26 березня 2006 року, Партія Регіонів здобула беззаперечну перемогу, отримавши 32,14% голосів виборців і 186 депутатських мандатів. Ця перемога стала найпереконливішим доказом не тільки численністi, але і стійкості прихильників партії.

Коли ж процес формування помаранчевої коаліції затягнувся і почав загрожувати стабільності держави, Партія Регіонів взяла відповідальність за створення парламентської коаліції на себе. 7 липня 2006 року на засіданні парламентської фракції Партії Регіонів було прийнято рішення про створення Антикризової коаліції, яка запропонувала кандидатуру Віктора Януковича на посаду Прем'єр-міністра. А 4 серпня 2006 Верховна Рада призначила Лідера Партії Регіонів Главою Уряду.
Якісні підсумки роботи Кабінету Міністрів протягом перших 100 днів більш ніж переконливо продемонстрували, на що здатна дійсно професійна команда при дієвій підтримці парламентської коаліції. Проте, опозиція наполегливо і послідовно займалася дискредитацією коаліційного Уряду. Ситуація поступово дійшла до відвертого саботажу опозиційними фракціями діяльності Верховної Ради і коаліційного Уряду. Попри це, вже на початку 2007 року очолюваний Віктором Януковичем Уряд впевнено виконав антикризову програму.

Опозиція ніяк не могла змиритися з успіхами своїх опонентів. Тому було розпочато процес дострокового припинення повноважень парламенту і організації проведення позачергових виборів. 2 квітня 2007 року тодішній Президент Віктор Ющенко видав указ про дострокове припинення повноважень Верховної Ради V скликання.
Всупереч закликам парламентської більшості до пошуку компромісу і початку конструктивного діалогу з опозиційними силами держава впевнено скочується в прірву правового нігілізму, балансувала на межі відкритого громадянського протистояння. У цій ситуації Партія Регіонів як політична сила, яка взяла на себе відповідальність не тільки за економічний розвиток країни і підвищення рівня життя громадян, а й за забезпечення територіальної цілісності і громадянського миру в Україні, вважала своїм обов'язком зробити все, щоб не допустити масштабного громадянського конфлікту. Тому прийняла відповідальне рішення піти на дострокові парламентські вибори 30 вересня 2007 року.

Позачергові парламентські вибори продемонстрували, що регіонали не тільки зберегли, а й збільшили довіру і підтримку з боку громадян. Партія Регіонів впевнено лідирувала, набравши 34,37% голосів виборців. Вперше в історії незалежної України правляча на той момент політична сила збільшила підтримку за результатами виборів. Це стало свідченням зміцнення її авторитету і зростання довіри до неї громадян. Однак уряд був сформований іншими політичними силами, і регіонали, незважаючи на перемогу на виборах, були змушені знову перейти в опозицію.

Наступні роки роботи Партії Регіонів у Верховній Раді довели правильність обраного нею курсу, підтвердили високий професіоналізм як її рядових членів, так і лідерів. У той же час діючий на той момент помаранчевий уряд призвiв країну в кризу, що трившу понад рік і істотно підкосив основи економічної стабільності в країні.
Закономірно, що на президентських виборах 17 січня 2010 року Віктор Янукович посів перше місце, набравши 35,3% голосів. Оскільки жоден з кандидатів не набрав абсолютної більшості, 7 лютого був проведений другий тур виборів, за результатами якого Лідер Партії Регіонів здобув перемогу, набравши 48,95%, і 14 лютого був оголошений Президентом України. Інавгурація відбулася 25 лютого.

11 березня 2010 року навколо Партії Регіонів була сформована нова парламентська коаліція, яка в цей же день призначила новий Уряд під керівництвом Миколи Азарова. 23 квітня 2010 року він був обраний Головою партії. Чинного ж Президента делегати з'їзду обрали Почесним Лідером Партії Регіонів.
Перед новим Урядом було поставлено ключове завдання — подолати затяжну економічну кризу і вивести країну на траєкторію сталого розвитку. На рішення комплексу непростих економічних проблем пішло два роки. За цей час вдалося забезпечити фінансову стабільність, спрямувати кошти на модернізацію країни і оновлення інфраструктури, відмовившись при цьому від зовнішніх позик і припинивши зростання державного боргу